Depression SG - україномовний блог про депресію. Детальніше - тут.
1.
Моя історія почалась... (роками про це думаю, а вона досі туго пишеться)
Якщо тезово, то маю підозру, що "це в мене генетичне" - у дідуся були схожі проблеми, але я була трохи замала, а він вже помер, тому верифікувати вже не вийде. Першим тріґером була перевтома (так сталось, що я організувала фестиваль. це було так: мало сну, багато нервів, бракує грошей на гонорари/дорогу/їжу гостям, на афтепаті мене спробували зґвалтувати, Романе, якщо ти це читаєш, спасибі що забрав мене звідти). Після "Здибанки" мені вже не булося Діаною-яка-приїхала-вчитись-писати-вірші (оглядаюсь на себе тодішню і думаю: і слава б-гу). Я злягла на поганенькій орендованій студентській квартирі, пропустила сесію. Наказ про відрахування, завіса, антракт.
Почалась серія провалів, які зсередини виглядали неймовірними, непередбачуваними і несправедливими (типу, я ж не дурепа, багато читаю, багато роблю, я - людина Університету, чому ж він за мною так?! /скромне посилання, да?)/ ). Ззовні все, певно, було по-іншому. Я часто не могла вийти з дому, аби бути там, де повинна - на парах, на конференції, на зустрічі з кимось там... Виглядала як побите цуценя, часто робила все в останній момент. Брак інфи і навички функціонувати попри депресію коштували мені, крім всього іншого, двох невдалих спроб закінчити бакалаврат - 5 років.
Нас таких було кілька. Із тієї-таки сесії в 2013 році відрахували ще двох студентів із розладами - і це тільки одна сесія тільки на одному факультеті. Статистики не знаходжу, але, підозрюю, нас багато. Поза університетами - ще більше.
Спершу блог не здавався хорошою ідеєю (іноді досі сумніваюсь). Починання взагалі не здаються хорошою ідеєю, якщо в тебе депресія. Наразі почуваюсь так, наче, з одного боку, стаю в стійку і намагаюсь допомогти - скромними силами та все ж, а з іншого боку, підставляюсь під несприйняття чи ігнор. Утім, я комунікую з людьми (добровільно), які, здається, можуть і хочуть підсобити з хрестовим походом по awareness щодо ментальних розладів в Україні, і дехто з них підтримує, готовий/а дописувати, дякує (здивована). Все це нагадує американські гірки: за першу добу після того, як я репостнула блог, мене мотивували і демотивували разів 50.
2.
А потім з’явились перші коментарі. В одному з них анонімний дописувач поділився тим, що його хвороба проявилась ще в дитинстві, що робочого варіанту лікування так досі і не знайшлось, що він уже пережив спробу самогубства, і що «Розбиту чашку можна так-сяк склеїти, але вона навіки лишиться розбитою.»
Я не те що не в курсі, що депресія – стан безнадії. Я знаю ці темні місця. І да, зараз я між епізодами, тож можу писати сюди і навіть планувати групу в офлайні. Але також я знаю, що наступний епізод не за горами і буде зле.
Ти пишеш, що «справлятись із депресією не можу, і, насправді, вважаю неможливим». Я читала твій коментар знову і знову, і мені дико шкода, що ти мусиш переживати всі ці піздєци (мовна політика тут ліберальна). І в мене теж бувають дні, коли я не можу справлятись ні з чим взагалі. Але (зрозумій мене правильно) не має значення, що ти чи я вважаємо можливими, мають значення тільки факти – такі, які можна виміряти і перевірити, тверда і об’єктивна медична реальність наших мізків. Чувак, мені шкода, але так вже сталось, що ми з тобою – хворі на голову, у нас нема розкоші довіряти своїм відчуттям повністю і мати їх за точні індикатори істини. Якщо вже на те пішло, в здорових людей такої розкоші теж нема (з того, що я читала про помилки мислення).
А факти медичної реальності говорять, що це можна і треба лікувати. Якщо в людини діабет, вона коле собі інсулін, а не «вважає» або «не вважає» що це варто робити. Визнаю, підібрати медикаменти – ще та задачка, як і знайти лікаря, як і все інше. Але, сподіваюсь, ти за це візьмешся. Спробуй. When going through hell, don’t stop.
До слова, я теж майже не пам’ятаю дитинство, педколедж і перші два курси універу… поняття не маю чому, треба порісьорчити пам’ять і депресію. І – спасибі за коментар. Ти підкинув мені ідею матеріалу про речовини і стани зміненої свідомості.
3.
Блог-фріз.
Я не дописувала сюди з серпня чи з липня (не чекну - не згадаю). За цей час скаталась у відпустку, вступила до Драгоманова, влаштувалась на нову-чудову роботу. Блог не скасовується, але спершу маю допомогти собі.
Тихо вдячна всім, хто мене перепитує де нові публікації.) Всьо буде. Ви, кст, тож пишіть.
Маю зараз повний робочий тиждень, сесію на носі і ремонт, але готую обширний матеріал про депресію і гроші, ще кілька статей досі не дописані, їх закінчуватиму в грудні (після сесії). Якщо ви такі що почитали б щось вже зараз, візьміть оце. Ефект розрядки і приємний час гарантую or your money back.
Скучила, пам'ятаю, тримайтесь,
Діана
Коментарі
Дописати коментар