Три речі, яким мене навчила депресія

(Досвід анонімного дописувача. Спасибі, що ділишся! - Д.Н.)

Ніколи й не думала, що у мене з’явиться такий вчитель. Суворий і вимогливий. Однак, помічний. Депресія навчила мене багатьом речам. Тут найголовніше.

1.       Не всі можуть  допомогти.

Пам’ятаю, як я, наче поранений звір, підбігала до найближчих друзів і родичів з бажанням показати усі свої рани (звичайно ж метафоричного характеру) у всій їх чесності – закривавленими, загноєними, з купою комашні, що роїться всередині…Ось, гляньте, як мені боляче, як мене стискує в своїх лещатах невимовний страх…Гляньте і допоможіть, зупиніть кровотечу! Однак, замість такого омріяного спасіння я натикалась на стіну з нерозуміння і ще більшого переляку. Такі близькі мені люди були просто не готові до такої кількості болі, до такої глибини ран.

Спочатку я сприймала це як ігнорування і просте небажання втручатись. Але згодом я зрозуміла, що не всі можуть мені допомогти. Не всі володіють такою чудовою річчю, як емпатія. Дехто сам переживає не найкращі моменти у житті і тому, стикаючись з доволі близькою власному серцю симптоматикою, вибирає ескапізм (втечу), аніж цілковите занурення у співпереживання і у співпроживання. В кінці-кінців, не всі – сертифіковані психотерапевти, не всі відають про можливі механізми підтримки. Якщо Ваш друг уникає розмов про Ваше ментальне здоров’я, це не свідчить про те, що він всього лиш «черствий сухарик» і йому все-рівно, як і через що ви проходите. Можливо, Ваш товариш і сам не на найкращому етапі свого життя і зустрічі-розмови з Вами є чи не єдиною можливістю забути про все і просто розслабитися. Не осуджуйте і говоріть. Запитайте, чи можете Ви говорити про свій ментальний стан, а чи це завдає дискомфорту Вашому товаришу. Не забувайте, що всі ми люди і всім нам болить по-своєму. Впевнена, Ваш друг цінуватиме, що Ви турбуєтесь і про його самопочуття.

2.       Подружитись з собою – знайти найкращого союзника у собі.

Частенько натрапляла на статті, де писалось про те, що під час депресії ми нарешті звертаємо увагу на себе самих. Маємо шанс краще пізнати себе, свої реакції, почуття, емоції. Маємо таку дорогоцінну можливість бути чесними.

Мені боляче навіть згадувати про це. Але були моменти, коли я просто таки відверталась від себе. Маленька я (моя внутрішня дитина) вказувала мені на всі свої рани, а я гидувала, оминала ці демонстрації, просто втікала, залишаючи себе маленьку наодинці, змушуючи себе маленьку думати, що я гидка лишень через те, що я настільки зранена. Якщо я не прийму себе таку, зранену птаху, хто ж зможе? Хтось хіба зможе?

І ось так потихеньку замість того, щоб утікати, я обрала занурення. Не так, коли просто пальчиком пробують воду, а повне занурення, з головою і прямісінько до глибин. Маленька я показувала усі свої рани, усі свої болі, і я доросла з зацікавленням і цілковитим не осудженням розглядала їх усі, розглядала так, наче це колекція коштовних камінчиків. А опісля з глибокою любов’ю дмухала на ранки, промивала, накладала пластирі, допомагала зашивати. Від себе не втечеш. То ж я поступово обирала йти до себе, а не від себе.

Так я подружилась з собою і прийняла усю себе, з усіма своїми досвідами, з усіма ранками. Зараз так любо зазирати у себе. Я бачу шрами. Шрами, які нагадують мені, яка я сильна. Що попри все я вибирала і вибираю життя. Щодня. Шрами, які є свідченням того, що все загоюється. Що рани, які омивали все моє єство холодом кожної секунди, ці рани згодом затягнуться. Все загоїться. Чуєш? Все загоюється.

3.       Маленькі речі творять великі дива.

А тепер про те, що допомагає мені триматись на плаву, коли депресія хапає мене за ніжку і намагається потягнути за собою у холодні і глибокі води.

Говоритиму, звичайно ж, про свій досвід. Не розчаровуйтесь, якщо перераховане не допоможе. Просто подумайте про те, що вам подобається, а чи подобалось найбільше і спробуйте приділяти цьому хоч трішечки часу щодня.

Мені особисто допомагають приклади людей, які успішно функціонують попри все. Таким прикладом для мене є TomSka – британський ютубер, який має своєрідне почуття гумору, знімає короткі комедійні скетчі та веде влоги на одному з свої каналів. Саме завдяки його персоналізованим влогам я дізналась, що Том ось уже декілька років має справу з депресією. Однак, йому це не заважає бути у стосунках з чарівною художницею Чарлі, грати у відео-ігри з друзями, писати сценарії та знімати комедійні скетчі чи не кожного місяця. Під відео Тома частенько можна побачити коментарі від вдячних глядачів, які наголошують на тому, що Том є для них взірцем того, як можна успішно функціонувати навіть з таким здавалось би паралізуючим усе єство діагнозом.

Journaling. Чи не усі психотерапевти, з якими мала справу, рекомендували записувати свої емоції, почуття у журнал. Ніколи б не подумала, що це заняття насправді допоможе мені, допоможе зрозуміти і розкласти по поличках усі мої химерні хаотичні думки. Зазвичай я записую свої думки, почуття, емоції (як правило, негативні), а опісля намагаюсь відреагувати на них з позиції мудрого і люблячого батька-матері.

Наразі все. Це лише крихта з мого досвіду, яким я охоче ділитимусь.

Будь ласка, тримайтесь. І пам’ятайте, всі ранки загояться неодмінно.  

Л.

Л також порекомендувала нам це відео. Тут погляд більш професійний ніж суб'єктивний.